Як встановити контакт з дитиною, що пережила травматичний досвід

Через війну багато дітей пережили травматичний досвід, часто вони були позбавлені найнеобхіднішого – їжі чи сну. Волонтери та представники приймаючої сторони під час спілкування з дітьми, які пережили стресову ситуацію, мають дотримуватися певного алгоритму встановлення контакту. Це допоможе не порушувати кордони дитини та «відновити» відчуття безпеки.

Як встановити контакт з дитиною:

І. Етап «Знайомство»

1. Опустіться на рівень дитини (наприклад, присядьте, щоб фізично бути на одному рівні)
2. Представтесь: назвіть ім’я, чим займаєтесь та як пов’язані з дитиною (“Мене звати Марія, я - волонтерка, яка допомагає сім’ям під час перебування в нашому місті”).
3. Запитайте, як ви її можете називати (наприклад: “Як я можу до тебе звертатися?”).
4. Поясніть, як довго ви будете з дитиною (наприклад: “Сьогодні ніч ти проведеш тут, я буду разом із тобою, поки не приїде автобус, а потім ти поїдеш далі”).

ІІ. Етап «Оцінювання потреб дитини»

1. Запитайте дитину, як вона себе почуває.
2. Запитайте, що їй потрібно зараз. Чи бажає вона води, поїсти, в туалет? Чи їй не холодно? Можливо дитина захворіла та потребує лікування? Чи бажає вона погратись (можливо, з іншими дітьми, якщо вони також перебувають разом з вами)?

ІІІ. Етап «Знайомство з місцевістю»

1. Покажіть дитині приміщення, в якому вона буде перебувати: де знаходиться туалет, ванна кімната, де дитина буде спати, де можна поїсти та пограти тощо.
2. Розкажіть дитині правила перебування (наприклад: “Ми будемо вечеряти о 19:00 ось у тій кімнаті, а лягаємо всі спати о 21:00”).
3. Розкажіть про місцевість, в якій опинилася дитина (про ваше місто, село, про інші особливості місцевості, які варто знати дитині).

ІV. Етап «Підтримка»

1. Скажіть дитині, що якщо вона хоче поговорити, то ви готові її вислухати.
2. Запитайте у дитини на які теми їй подобається говорити.
3. Запитайте, на які теми вона б не хотіла говорити.
4. Запитайте, що їй подобається робити (наприклад, чи любить дитина малювати, ліпити, танцювати, співати, збирати лего тощо).
5. Скажіть дитині, що якщо їй щось буде треба, то вона може звернутися до вас.

Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:

1. Розпитувати у дитини про військові дії, які вона могла побачити, про те, як їй було, коли лунали сирени, вибухи та постріли*.
2. Розпитувати дитину про тих, хто з її близьких залишився в місцях ведення бойових дій*.
3. Порушувати особистісні кодони дитини, обов’язково треба запитати у дитини, чи можна взяти її за руку, обійняти, перш ніж це зробити.
4. Проявляти нещирі емоції (ви так само є людиною, яка має власні переживання, і якщо у вас немає насторою, то не треба «натягувати» посмішку лише через те, що перед вами стоїть дитина. Діти відчувають нещирість дорослих, що може негативно вплинути на ваші стосунки).
5. У присутності дитини обговорювати травмувальні події, пов’язані із військовими діями.
6. Використовувати ненормативну лексику у присутності дитини.
7. Ставити питання типу: «А як у тебе вдома було?». Краще замініть його на: «А як тобі подобається?» або «Як би тобі хотілось?».

*Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики, що є вкрай небажаним. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.

«Поговоримо про комп’ютерну залежність»

Комп’ютерна залежність – це проблема, з якою стикаються люди різного віку. Але, частіше за все в зоні ризику знаходяться діти у віці від десяти до шістнадцяти років. Річ у тім, що саме в цей період остаточно формується дитяча психіка. Відповідно, вона знаходиться в нестійкому стані, тому багато дітлахів через низку причин стають ігроманами. Варто відзначити, що ігроманія сьогодні може спостерігатися навіть у молодших школярів та дошкільнят. Тому батькам необхідно бути особливо уважними і розуміти, в яких ситуаціях комп’ютер – це гарна розвага і помічник, а в яких він може нашкодити дитині.

Комп’ютерна залежність у дітей

Відразу ж варто відзначити, що комп’ютерна залежність і просто любов до ігор – це абсолютно різні речі. Так, багатьом батькам може здаватися, що вони в такому віці розважали себе інакше. Однак потрібно розуміти, що часи змінюються, технології розвиваються, тому й ігри у дітей теж стають іншими. І якщо комп’ютер сприймається дитиною адекватно, то переживати нема про що.

Однак коли це комп’ютерна залежність у підлітків, то тут потрібно вжити заходів. Тому що через такий психологічний розлад, дитина може вести себе дійсно неадекватно. Це страшно звучить, але реально бували випадки, коли підлітки нападали на своїх батьків і навіть вбивали їх через заборону на ігри.

Тому щоб визначити, чи є у дитини залежність, потрібно знати про основні ознаки і розуміти, що відбувається з незміцнілої психікою. Але, навіть якщо батьки точно впевнені в тому, що підліток хворий, все одно потрібно спочатку звернутися до психолога, а потім вже ставити діагнози.

Особливості комп’ютерної залежності: ознаки і наслідки

Існують певні поведінкові симптоми, на які батьки повинні звертати увагу. Варто відзначити, що комп’ютерна залежність підлітків в кожному конкретному випадку має свої нюанси, однак визначається деякими загальними симптомами.

Дитина проводить перед монітором більше трьох годин день, граючи або займаючись інтернет-серфінгом. Якщо ж батьки намагаються якось обмежити час, то все закінчується скандалами, сварками, абсолютним нерозумінням, часто неконтрольованою агресією.

У підлітків прояв комп’ютерної залежності дуже помітний в тому, що вони перестають спілкуватися з однолітками особисто. Якщо спілкування і відбувається, то тільки через соцмережах. При цьому дитина в основному говорить тільки про ігри та комп’ютерну техніку. А оскільки вона більше ні про що не може поговорити, більшості дітей з нею нудно.

Також, дітям із залежністю взагалі не цікаво нічого, крім комп’ютера. Вони не грають в настільні ігри, не гуляють у дворі з товаришами, не читають книг. Їх неможливо чимось відволікти і зацікавити. Підліток і комп’ютерна залежність стають чимось нерозривним. Навіть якщо дитина і погоджується щось зробити, наприклад, виконати домашнє завдання, то призом за це обов’язково повинен стати ще один сеанс гри. Іншими способами вмотивувати дитину просто не вдається. Така комп’ютерна залежність дійсно потребує лікування, оскільки діти просто гублять сенс в житті, яке навіть не розпочали. Вони стають нездатними аналізувати реальність і правильно розставляти пріоритети. Всі думки і бажання дитини так чи інакше зводяться до ігор або інтернету.

Типи залежності

Багато батьків не усвідомлюють, що мало знати, як виглядає комп’ютерна залежність і її ознаки. Також потрібно розуміти, який саме тип залежності спостерігається у дитини. Адже від цього багато в чому залежить спосіб лікування. Взагалі, існують два основних види, які можуть мати свої підвиди і особливості.

До першого відноситься кибераддикція – тобто саме ігрова залежність. Вона проявляється в тому, що для дитини комп’ютерні ігри стають всим. Якщо у підлітка комп’ютерна залежність саме цього типу, то він знаходиться перед монітором днями і ночами, забуває про їжу, навчанні, не спілкується з друзями. Єдино важливе, що є в його житті – це гра.

Розбираючи, що таке комп’ютерна залежність цього виду, потрібно також вказати, що кибераддикции буває двох типів. Перший вид – захопленість неролевих іграми. Тобто дитина грає в те, де вона повинна показати свої навички, стати кращою. По суті, її захоплює азарт і бажання перемогти. І, з часом, головною метою стає набір очок і місце в топі. Але, коли вона досягнута, дитина ставить нову мету і так відбувається до нескінченності.

Другий підвид більш складний. У цьому випадку дитина захоплюється рольовою грою, причому вона ототожнює себе з персонажем і перестає усвідомлювати, де проходять межі між реальністю і грою. Для неї гра стає реальним світом, в якому вона живе. І хоча дитяча комп’ютерна залежність жахлива в будь-якому своєму прояві, саме таке порушення є найскладнішим і страшним. Тому що діти, які плутають реальність і гру, можуть почати вести себе не просто агресивно, а створювати дійсно небезпечні ситуації, нападати на батьків і близьких. Так відбувається тому, що вони перестають усвідомлювати, що навколо них уже не ігровий, а реальний світ.

Тепер поговоримо про другий основному типі залежності – мережоголізмі. Тут мова йде про безпосередній залежності від Інтернету. Найчастіше такий розлад спостерігається у дітей, які не можуть побудувати стосунки зі своїми однолітками. В інтернеті вони знаходять якусь віддушину, однодумців. Листуючись на форумах, в чатах, соціальних мережах, діти шукають коло спілкування, з яким їм буде краще, ніж в реальності. Звичайно ж, така залежність не така страшна, як кибераддикції. Але тут все одно потрібно вирішувати проблеми, правда, трохи іншого характеру. А саме розбиратися з психологом, чому дитина не здатна побудувати відносини з однолітками в реальному світі. Причин може бути безліч причому майже завжди винні зовсім не діти. Часто вина лежить на батьках, вчителях, бувають проблеми і в оточенні. Загалом, з цією проблемою потрібно справлятися, чи не забороняючи дитині Інтернет, а допомагаючи йому соціалізуватися в реальному світі.

Чому комп’ютерна залежність так небезпечна

В першу чергу, через таку залежність можуть виникнути серйозні проблеми з психікою. Як вже говорилося на початку статті, діти і підлітки ще психічно нестабільні, тому будь-які стреси, сильні емоції призводять до того, що у них можуть розвиватися різні патології. А коли дитина повністю занурена в вигаданий світ – це серйозний удар для психіки.

Крім того, залежні діти втрачають зв’язок з однолітками або навіть не намагаються його налагодити. Через це вони починають відчувати себе зайвими в реальному світі, ще більше замикаються. Деякі стають дуже агресивними.

Крім психічних відхилень, комп’ютерна залежність впливає і на загальний фізичний стан. По-перше, коли дитина проводить біля монітора дуже багато часу – у неї починає погіршуватися зір. Також у багатьох дітей спостерігається сльозоточивість, головні болі.

Ще у залежних часто буває ожиріння. Діти не хочуть рухатися, займатися спортом. Вони постійно сидять перед монітором, там і їдять, причому, найчастіше, абсолютно нездорову, шкідливу їжу. А якщо людина їсть і грає, її мозок настільки поглинений тим, що відбувається на екрані що вона не помічає скільки з’їла. Це призводить до переїдання.

А ще відбувається зниження імунітету, тому що діти зайвий раз не виходять на вулицю, постійно знаходяться в задушливому приміщенні, тому їх організм перестає опиратися бактеріям. Що і призводить до частих простудних та респіраторних захворювань.

Надмірне захоплення комп’ютером також може призвести до порушень пам’яті і безсоння. Найчастіше таке відбувається в тих випадках, коли діти грають цілодобово, сплять по кілька годин, причому це може бути як вдень, так і вночі. У підсумку, їх мозок настільки сильно перевтомлюватися, що дитина починає плутати сон, реальність, забувати, що з нею відбувається і вести себе не зовсім адекватно.

Що робити, якщо дитина залежна

В першу чергу, запитати у себе: чому так сталося? Так, в тому, що підліток став ігроманом, в більшості випадків винні батьки, як би вони це не заперечували. Адже сьогодні у всіх дітей є гаджети, доступ до інтернету, але чомусь одні просто грають в задоволення і не забувають про соціальне життя в реальності, а інші йдуть у віртуальний світ з головою.

Тому батьки повинні розібратися, чому їх дитині комфортніше в віртуальному світі, а лише після того, як вони зрозуміють причину, починати щось робити.

Відразу ж варто сказати, що на таких залежних дітей немає сенсу кричати, їм не варто погрожувати, залякування теж не допоможе. Необхідно прийняти, що у дитини є деяка проблема, хвороба. І від неї неможливо позбутися криками і погрозами. Тут потрібно вирішувати ситуацію зовсім інакше, і розібратися з усім можна тільки в тому випадку, якщо дитина почне довіряти батькам. А у таких дітей часто проблеми з довірою, тому що якби їх було вдосталь, то хлопці не йшли б від реального світу в ігри і віртуальне спілкування.

Щоб завоювати довіру, потрібно показати свій інтерес до захоплення. Зрозумійте, що в самих іграх немає нічого поганого. Вони розвивають спритність, хорошу реакцію, вчать швидко приймати рішення. Тому не потрібно говорити дитині, що ігри – зло. Навпаки, постарайтеся її зрозуміти. Якщо підліток усвідомлює, що батьки для нього не вороги, він зможе спокійніше реагувати на ваші слова і навіть може почати прислухатися до порад.

Але навіть якщо ви і збудували з дитиною довірливі відносини, пам’ятайте про те, що від залежності просто так не позбудешся. Тому звернення до психолога тут обов’язкове. Спочатку батьки можуть сходити самі, щоб фахівець розповів їм, як умовити дитину почати лікуватися. А потім вже приходити разом з підлітком.

Лікування комп’ютерної залежності – це довгий процес, схожий налікування від наркоманії. Але з усім можна впоратися, якщо батьки наберуться терпіння і будуть працювати спільно з психологом.

А ще якщо вони будуть пам’ятати про те, що від будь-яких психічних захворювань лікує любов і щира турбота.

Джерело

Не полишає тривога перед невідомістю: як підтримати себе і дитину

Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.

Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива, зазначають експертиЮНІСЕФ Україна. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.

Пам’ятаймо: стабільний стан батьків – основа стабільного стану дітей.

Сигнали тривалої тривоги:

• постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
• порушення сну, жахливі сновидіння;
• постійна м’язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;
• надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
• низька концентрація уваги;
• постійна дратівливість;
• руйнування стосунків;
• занурення в себе;
• очікування небезпек або поразки;
• панічні атаки;
• сприйняття нового як загрози.

Як навчитися керувати своїми станами:

• Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.

Негативне переконання: Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці. Значущість: 9

Позитивне переконання: Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль – здійсню все заплановане.

• Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де – напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.
• Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це – ваш ресурс.
• Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.
• Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.

Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:

• Зрозуміти, що спричиняє тривогу, – важливо.
• Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, – потрібно.
• Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність – природно.
• Не знати відповідей на всі питання – нормально.

Як проявляється тривога у дітей?

Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.

Ознаки тривоги:

• швидка втомлюваність;
• труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
• порушення засинання і неспокійний сон;
• втрата апетиту або його посилення;
• вологі або холодні долоні чи ступні;
• постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
• очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
• постійний плач чи надмірна плаксивість;
• надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;
• нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);
• тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).

Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:

1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе.
2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації.
3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування.

Як допомогти дитині впоратися з тривогою:

• Обіймайте і приймайте обійми.
• Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.
• Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
• Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.
• Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.
• Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
• Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.

Коли звертатися до фахівця?

Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.

Психічне здоров’я дітей та підлітків в закладах дошкільної та шкільної освіти викликає занепокоєння у педагогічних працівників.

За даними ВООЗ понад 20% дітей у певний період свого життя мають значущі проблеми з психічним здоров’ям. Понад 10 відсотків дітей шкільного віку мають розлади психіки та поведінки, найпоширенішим є розлад дефіциту уваги / гіперактивності (РДУГ), другим за поширеністю є розлад емоційної регуляції (депресивні та тривожні розлади).

Проблеми зі шкільною адаптацією внаслідок розладів психіки та поведінки є головною причиною звернення батьків школярів за психіатричною допомогою. Такі діти потребують оцінювання дитячим психіатром наявних порушень, визначення ознак психічних розладів, їх клінічної типології (діагностики психічних розладів відповідно до вимог сучасних діагностичних класифікацій ICD 11 та DSM 5), застосування спеціалізованих терапевтичних програм управління поведінкою, психотерапевтичного супроводу освітнього процесу.

Батьки та вчителі багатьох школярів, які мають труднощі з регулюванням свого настрою та імпульс контролем без психіатричної інвалідності та діагностованих в інклюзивних ресурсних центрах розладів розвитку відчувають серйозні труднощі з шкільною адаптацією та академічною успішністю. Хоча спеціальна освіта може надавати послуги з психічного здоров’я ідентифікованим дитячим психіатром учням, більшість таких дітей, ті, з них, хто не отримують послуг спеціальної освіти, зазвичай позбавлені корекційно-педагогічних втручань. Шкільний персонал часто має труднощі з виявленням учнів з проблемами психічного здоров’я і високим ризиком інцидентів екстерналізованої проблемної поведінки. Вчителям також буває важко визначити інтерналізуючу дезадаптивну поведінку учнів. Така поведінка, як правило, не втручається в навколишнє середовище в класі, не заперечує авторитету вчителя, проте корелює підвищеним ризиком самоушкоджень та суіцидів.

Екстерналізована неадаптивна поведінка

Екстерналізована поведінка є поведінкою, спрямованою назовні, на соціальне середовище.

Учні можуть демонструвати різні варіанти екстерналізованої дезадаптивної поведінки, зокрема:

• дратівливість
• гнівливість
• ворожість

зумовлені:

• афективними порушеннями;
• ажитацію, яку пов’язують з розладами поведінки при тривозі;
• упередженість, щодо ворожої налаштованості інших дітей, вчителів, емоційну імпульсивність, зумовлену когнітивними/нейрокогнітивними розладами.

Диференційна діагностика таких варіантів екстерналізованої поведінки педагогічними працівниками викликає значні складності.

Зазначені фенотипи неадаптивної поведінки створюють проблеми в шкільному середовищі, мають певну тривалість і різноманітність проявів. Вони можуть бути перевірені на відповідність критеріям психічного розладу, відповідність однієї з шести діагностичних категорій:

1. Опозиційно - девіантного розладу - патерну аргументованої і зухвалої поведінки, з мстивістю, дратівливістю;
2. Кондуктивному (антисоціальному) розладу поведінки - патерну повторюваної девіантної поведінки з агресією до людей або тварин, випадками знищенням майна, крадіжками, серйозним порушенням соціальних правил дітьми та підлітками до 18 років;
3. Антисоціальному особистісному розладу, який діагностується у осіб старше 18 років, але подекуди неповнолітні розглядаються в групі ризику по цьому розладу;
4. Межовому розладу особистості – патерну поведіки при первазивному розвитку з нестабільністю міжособистісних стосунків, емоційної регуляції, вираженою імпульсивністю, починаючи з раннього дорослішання;
5. Експлозивному поведінковому розладу: патерну поведінки з повторюваними епізодами імпульсивних дій, агресивними спалахами, непропорційними подразнику провокацій у дітей старше 6 років;
6. Розлад дефіциту уваги/гіперактивності - патерну поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю - імпульсивністю, які заважають функціонуванню або розвитку, не можуть бути пояснені іншим психічним розладом.

Діагностика психічних розладів є виключною компетенцією лікаря-психіатра дитячого, порядок її проведення регламентується нормами законодавства про охорону психічного здоров’я, зокрема потребує інформованої письмової згоди обох батьків.

Педагогічний працівник може порадити батькам звернутися за спеціалізованою психіатричною допомогою до лікаря психіатра дитячого, але не може вимагати результати цього обстеження.

Інтерналізована неадаптивна поведінка

Інтерналізована неадаптивна поведінка відноситься до поведінки, спрямованої всередину, безпосередньо на індивіда.

Двома діагностичними категоріями інтерналізуючих розладів поведінки є розлади, пов’язані з

• тривогою
• розладами настрою.